Це відомо як «Ватиканський банківський скандал» або криза довкола Банку Ватикану (Інституту релігійних справ, IOR) у 1970–1980-х роках. У публіцистиці іноді називають «великою ватиканською війною» — мається на увазі прихований конфлікт між угрупованнями усередині Ватикану та зовнішніми фінансовими силами.
Суть конфлікту
Ватиканський банк (IOR) використовувався як канал для таємних міжнародних фінансових операцій, у т.ч. з відмивання грошей, обходу валютного контролю та фінансування антикомуністичних організацій під час Холодної війни.
У центрі — Архієпископ Пол Марцінкус, керівник IOR (1971–1989).
Ватикан укладав угоди з приватними банками Італії, зокрема з Banco Ambrosiano (голова — Роберто Кальві).
Ключові події
1970–1981 — стрімке зростання тіньових фінансових операцій між IOR і Banco Ambrosiano.
1982 — банк Ambrosiano збанкрутував із дірою у 1,3 млрд доларів.
З’ясовано, що через офшори і рахунки IOR проводили сумнівні операції.
Роберто Кальві втік з Італії і був знайдений повішеним під мостом Blackfriars у Лондоні (ймовірне вбивство).
Почалося міжнародне слідство, яке виявило зв’язки:
з італійською мафією (Коза Ностра),
з масонською ложою P2 (Propaganda Due), яка мала вплив у політиці та спецслужбах,
з таємними антикомуністичними мережами НАТО (Gladio).
Ватикан офіційно заперечував провину, але виплатив близько $250 млн компенсації кредиторам Ambrosiano.
Наслідки
Репутація Ватикану була серйозно підірвана.
Усередині курії розгорнулася «тиха війна» між реформаторами та старою гвардією, яка контролювала фінанси.
Після смерті Іоанна Павла I (1978) — яку дехто пов’язував із бажанням провести фінансові чистки — папою став Іоанн Павло II, але реформу банку відклали.
Лише у 1990–2000-х почалася реальна фінансова прозорість IOR під тиском ЄС і США.
Фактично це і є та «велика ватиканська війна» — закулісний конфлікт за контроль над фінансами Ватикану, у який були втягнуті мафія, масони, політики та спецслужби.
